Ноябрь 8, 2006

«П’ята колона» й оціночні судження

Поделиться: Facebook Twitter LiveJournal

Закон України «Про інформацію» поділив відомості на дві категорії: оціночні судження, які не можна спростовувати і правдивість яких неможливо довести, та твердження, природа яких кардинально відмінна від суджень:  їх достовірність має підтверджуватись доказами, в зворотному разі вони підлягають спростуванню. При цьому законодавець визначив судження як висловлювання, що: 1) не містять фактичних даних; 2) не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів (зокрема, гіпербол, алегорій, сатири). Зрозуміло, що висловлювання, які містять фактичні дані, апріорі є твердженнями. Нібито, все правильно: якщо є посилання на факт, то таке посилання має відображати дію або подію з точки зору місця, часу і способу, у який ця дія/подія відбувалась. Мова йде про твердження, правдивість яких слід доводити.

Видозмінимо приклад. Якщо особа виражає своє негативне ставлення до певної події або дії іншої особи. Як вона пояснить іншим, що саме є об’єктом її критики? Самий простий спосіб – прямо назвати те, до чого ти маєш претензії. Але, за таких умов, висловлювання «може бути витлумачене як таке, що містить фактичні дані», бо не відомо, хто і у який спосіб буде тлумачити наявність чи відсутність оцих самих «фактичних даних». І якщо в названому висловлюванні і сліду не буде від гіпербол чи метафор,  – «пиши пропало». Суто формально виходить так.
Розберемось детальніше. Законодавець визначив невичерпний перелік «мовних засобів», які вказують, що перед нами – оціночне судження. Проте, що таке «мовні засоби» він не роз’яснив. Так само з норми закону не випливає, чи достатньо застосувати «мовний засіб», щоб висловлювання апріорі визнавалось оціночним судженням (тобто, виключно в силу застосованого прийому)? А якщо воно одночасно з метафорою міститиме фактичні дані, як бути?
Ілюструю свої теоретичні пошуки прикладом. Всі знають що таке «п’ята колона». Так називали прибічників Франко під час відомих подій в Іспанії наприкінці 30-х років минулого століття. Так же називали спільників фашистів під час другої світової війни в різних країнах Європи. Виникає питання, якщо в  запалі політичної боротьби хтось назве опонентів «п’ятою колоною», чи можна вважати це звинуваченням у профашистських настроях і симпатіях до Франко чи Гітлера? Виглядає як відверта дурниця, правда? Але ж, відповідно до словників, вислів «п’ята колона» не відноситься до якихось відомих «мовних засобів» (він не є навіть ідіомою, перевіряла). Одночасно вислів містить фактичні дані, адже прибічники Франко, як і спільники фашистів в 30-40 роки дійсно існували. То чому дурниця, адже, відповідно до нашого закону застосуванням фактологічної конструкції при відсутньому «мовному засобі» «тягне» на твердження, правдивість якого слід доводити. І спробуй-но довести, що український політик якого-небудь 1950 року народження – то таємний агент Франко. А від тебе вимагатимуть саме цього, буквально сприймаючи вислів. Нікого не цікавитиме, що сьогодення ти характеризував, застосувавши аналогію з реальними історичними подіями. На що, погодьтесь, мав право.
Зізнаюся, що при написанні цього нарису я вдалась до гіперболізації (перебільшення). Насправді, при розгляді реальної справи я змогла довести, що вислів «п’ята колона» є оціночним судженням, а його застосування було виправданим. Мені поталанило, адже судді були не просто фаховими, а високофаховими. Але ж не всі є такими - я не розкриваю тут державної таємниці. Тож, за умови не потрапляння в фахове суддівське середовище (а це –фактор випадковості), така якість законодавства може значно вплинути на кількість страсбурзьких конфузів України.

Тетяна Шмарьова